Згоріла, видихнула, вижила: 10 питань до того, хто пережив вигорання

Кожен з нас рано чи пізно може стикнутися з вигоранням. Тож, ми пішлі до людини, яка пройшла цей довід та вийшла переможницею.

Тут не буде порад в стилі “медитуй та пий більше води”, лише чесна розмова та особистий досвід.

Наша героїня, Наса, Brand & Communication Head у Gorilla Partners розповіла про те, як загнала себе на повну швидкість, працюючи за трьох, і чому режим “героїзм on” — це не шлях до успіху, а прямий квиток у прірву.

І якщо ти хоч раз вже думав: “Та я ще трохи потерплю — потім якось відпочину”, то читай скоріше. Спойлер: не відпочинеш. Але вихід є.

Коли вперше прийшло розуміння, що вигораєш? Які були перші дзвіночки?

Вперше я стикнулась з цим під час ковіду (ще трошки памʼятаємо, що був такий період). Я навіть не знала, що захворіла, тоді в мене був дикий тиждень і паралельно запуск 3 проєктів. Я могла лише сидіти, а будь-яка дія крім друку по клавішах закінчувалась запамороченням.

Сходила до лікаря, там в мене запитали, коли останній раз відпочивала чи була у відпустці (спойлер: роки 2-3 не була), виписали справку, що буквально не можна працювати деякий час.

Що в роботі стало головним тригером для вигорання?

Тут в мене є два моменти:

1. Це я сама. Хочу встигнути все, всюди і за 27 годин у добі.
2. Це коли люди будують бізнес під егідою “ми всі тут сімʼя, ми за ідею” – часто це закінчується тим, що їх матеріальні блага закривають будь-яку обʼєктивність до моральних, матеріальних і фізичних особливостей колег і співробітників (овертайми, фізично більше тасок, ніж передбачає посада чи навантаження тощо).

Так його я і “зловила”.

Який момент був найскладнішим під час цього періоду?

Якщо ви, як і я вважаєте роботу своїм хобі, то дуже складно в момент зрозуміти, що це насправді так не працює. Складно навчитись реально відпочивати, відкладати телефон, не смикатись відразу, як приходить повідомлення, не брати слухавку, якщо дзвонять у вихідний, не працювати в 12 ночі паралельно дивлячись фільм, бо “я ж можу і те і інше”

А якщо змінити підхід до роботи?

Якщо у вас є можливість – делегуйте. Оцінюйте власну потужність і так само оцінюйте можливості тих, хто буде виконувати роботу

Спойлер: спочатку ви будете думати про себе “краще б я робив це сам”!)

Тайм-менеджмент не допомагає тим, хто вважає роботу своїм хобі, але допомагає тим, хто оцінює таски за кількістю у клікапі, а не їх приорітетом.

Хочете не вигорати – спробуйте переглянути особисті цілі. Це допомагає зрозуміти в тому числі чи підходить вам робота, чи не замінюєте ви тасками бажання заповнити відсутність хобі або, може, вам просто подобається бути постійно в режимі камікадзе (таке теж існує)

Що реально допомогло?

Якраз попередня відповідь повʼязана зі мною максимально сильно. Я переглянула свої внутрішні пріорітети і чи є метч в мене з приорітетами попередньої компанії. І зрозуміла, що робота за трьох не виправдовує внутрішнього стану.

У вас завжди є можливості, де і ким ви б не були. І якщо “синдром самозванця” викинути з власного життя – розумієш, що можна втілювати амбіції в кайф.

Які висновки вдалось зробити про себе завдяки цьому досвіду?

Вітаю, я трудоголік і мене виховували як відмінницю. Цим все і сказано.

Як виглядає твоє “нове” відновлення — що ти робиш зараз інакше, ніж до вигорання?

Прислуховуюсь до близьких людей, якщо вони кажуть “Ти заганяєшся” – це дуууже голосний дзвіночок, щоб поставитись на паузу.

Прислуховуватись до себе – якщо складно зібратись з думками, перманентно починаю втомлюватись просто так – відпустка, бон вояж.

Який найбільший особистий урок став висновком з цієї історії?

Ніхто не прийде і не врятує вас. Поки ти вигрібаєш усе сама і посміхаєшся – всі думають, що тобі норм, адже вони не вміють читати думки.

Якщо ви не ставите собі рамки – за тебе це зроблять чужі дедлайни. І “все це тримається на мені” – це не твій героїзм, а тривожність, замаскована під продуктивність.

А які ще були зміни?

Як і казала, я навчилась слухати людей не тільки в роботі, а й у побуті. Повірте, зі сторони ваші темні кола під очима видно краще, ніж ви думаєте!

І ще – слухайте і уважно читайте офери. Ви не таск-машина, яка має 24/7 працювати для виживання. Можна не відповідати на повідомлення в 23:48 – і нічого не зламається. (Це, до речі, ще один урок))

Ми живемо в неідеальному світі, але й обʼєктивна самоповага має існувати не лише в тебе до роботодавців, але і в них до тебе.

Дай пораду тим, хто зараз відчуває перші симптоми вигорання, але боїться це визнати?

Якщо ти читаєш це і впізнаєш себе – ти вже все знаєш. Просто ще не хочеш собі в цьому зізнатись.

Визнати – це, насправді, перший крок, щоб зберегти себе. Бо далі буде або пауза, яку зробиш свідомо, або стоп, який зробить тіло. І тіло не спитає, чи тобі зручно і точно не подякує у потрібний момент.

Не обов’язково одразу звільнятись чи їхати в гори (хоча, why not) – але почати з малого: відпустка, розмова з психологом, чесна розмова з собою, “відписатись від всього, що тригерить”.

Бо ми не “машини”. Навіть якщо вчили бути ну дууууже ефективними моделями 🫠

Слово, яким би ти описала свій шлях через вигорання.

Камікадзе

Що сьогодні дає тобі найбільше ресурсу?

Режим “без звуку”