Не пропусти цікаві новини
Історія Річарда Маркуса — це не про ризиковану гру чи масштабні шахрайства. Він прославився завдяки своїй тихій, непомітній поведінці та геніальній ідеї, яка допомогла йому обійти американську систему азартних ігор. Його дохід від цієї схеми, за скромними оцінками, міг сягати $30 млн. Найцікавіше те, що його так і не спіймали, хоча в 90-х ФБР буквально не зводило з нього очей.
Маркус народився у небагатій родині в Нью-Йорку, а дитинство і юність провів у Нью-Джерсі. Ще змалку він відчував невгамовну пристрасть до азартних ігор, навіть у школі часто захоплювався ними.
Однак удача супроводжувала його не завжди. Якось друзі обманом відібрали у нього улюблену колекцію бейсбольних карток під час гри. Цей момент став переломним для Маркуса: він зрозумів, що можна заробляти непогані гроші, якщо самому навчитися хитрувати.
Мрія спробувати себе у справжньому казино остаточно визріла, коли він навчався в коледжі. Це сталося після того, як він виграв $20 000 на скачках. Зібравши виграш у рюкзак, Маркус сів за кермо та вирушив на захід — у Лас-Вегас, місто, де, як йому здавалось, здійснюються всі мрії.
Вегас вразив його до глибини душі. Блискучі неонові вивіски казино, розкішні готелі, дорогі авто, ресторани, що працюють цілодобово, — все це ніби зачарувало Маркуса. Але головне питання, яке він ставив собі, звучало так: як стати господарем у цьому світі розкоші та успіху?
У 70-х Річард Маркус був звичайним хлопцем, який, попри своє гральне минуле в Нью-Джерсі, продовжував вірити у свою «американську мрію». Він був переконаний, що в Лас-Вегасі зможе досягти успіху чесною працею та професійними навичками. Але реальність швидко його приземлила: за столами для карт він програвав набагато більше, ніж вигравав. Пізніше Маркус згадував ці дні зі словами:
«У якийсь момент мені хотілося лише одне — виграти 400 баксів і втекти з Вегаса якнайдалі».
Подолавши внутрішню кризу, Річард влаштувався круп’є у казино Four Queens. Там він роздавав карти у баккарі та блекджеку. Саме тоді Маркус побачив, які величезні гроші щодня проходять через ігрові столи — це відкриття його шокувало.
Згодом він познайомився з Джо Классоном, одним із найвідоміших шулерів 70-х. За межами казино вони швидко знайшли спільну мову, і Джо запропонував Річарду «підробіток». Їхня схема була досить проста: Річард підміняв фішки у потрібний момент або іноді маніпулював картами.
Незначне шахрайство припало Маркусу до душі, адже воно приносило йому більше грошей, ніж заробляли звичайні дилери за столом. Тож незабаром він остаточно залишив роботу в казино та приєднався до команди Классона. Там Річард не лише грабував ігрові заклади, а й опановував майстерність обману, вивчав техніки виграшу та тренував спритність рук разом із досвідченими професіоналами.
Коли Маркус працював у команді Классона, йому прийшла ідея розпочати свою власну кар’єру шулера. Але для цього потрібні були не лише досвід і техніка, а й абсолютно унікальний підхід до гри в казино.
Роздумуючи над цим, він почав ретельно вивчати всі деталі: від ігрових столів для блекджека до фішок і карт. Зрештою, він настільки добре їх освоїв, що міг би грати навіть із заплющеними очима. Одного разу, сидячи в барі, його погляд зупинився на танцівниці зі сценічним ім’ям Саванна. Саме тоді й виникла блискуча ідея: а що, якщо замість складних махінацій просто міняти фішки?
Метод, відомий як пастпостинг — коли дешеві фішки замінюють на дорогі в іграх типу рулетки, блекджека, крепсу чи бакари, — існував і раніше. Але Маркус довів цю техніку до абсолютної майстерності.
Усе геніальне в його схемі було надзвичайно простим: у приглушеному освітленні казино фішки схожих кольорів виглядали майже однаково. Це дозволяло швидко й непомітно замінювати їх, коли оголошувався виграш. Наприклад, під час програшу він показував фішку номіналом $5, а у випадку виграшу діставав заздалегідь сховану фішку вартістю $5000. Головне — швидко й акуратно виконати заміну, навіть якщо на тебе дивиться круп’є.
Метод отримав назву “Саванна” на честь тієї самої танцівниці. Відточувати свою техніку Річард почав із рулетки, адже стіл там великий, і ставки можна робити далеко від круп’є. Ще однією перевагою було те, що можна нахилятися над столом, частково прикриваючи огляд камерам спостереження.
Працювати самому було важко, тож Маркус зібрав свою команду. Вона зазвичай складалася з трьох осіб: двох досвідчених гравців і привабливої дівчини. Один робив ставку, інший відволікав круп’є, а третій спостерігав за ситуацією в залі. Якщо виникала небезпека, він давав сигнал припиняти гру.
Таким чином, метод “Саванна” став справжньою візитівкою Маркуса, дозволивши йому досягти неймовірних результатів у світі казино.
Коли Маркус почав працювати зі своєю командою, його справи поступово набирали обертів. Він не обмежувався лише казино Лас-Вегаса — разом із партнерами відвідував заклади в Європі, Південній Америці та Азії.
За більш ніж 12 років роботи у різних куточках світу Маркус зміг до початку 90-х накопичити мільйонний капітал. Чутки про невловимого шулера ширилися серед багатьох казино, але жодному охоронцю чи детективу не вдалося спіймати його на гарячому.
Ім’я Маркуса як засновника методу “Саванна” ще залишалося таємницею, але розмови про нього лунали в кабінетах служб безпеки найрізноманітніших казино. Власники закладів посилювали заходи безпеки, встановлювали сучасні системи відеоспостереження, проте це не допомагало. Маркус залишався невловимим.
Однак сам він відчував, що працювати тихо стає дедалі складніше. Згодом стало очевидно, що за ним стежать: увага до нього зросла, але доказів для викриття ще не було.
Ось що сам Маркус розповідав про ті часи, сповнені параної:
“Я помітив, що три дні поспіль мене переслідувала одна й та сама машина. Мої нерви були на межі, тому я вирішив розібратися з цими хлопцями.
Коли я зупинився на знакові «Стоп», то вийшов з автомобіля і попрямував до переслідувачів. Постукавши у вікно, я сердито сказав: «Слухай, я зараз їду в магазин “Альбертсон” за три квартали звідси, а потім повертаюся додому. Тож будь ласка, відчепися і більше не попадайся мені на очі!»
Тоді я думав, що це або приватні детективи, або агенти комісії з азартних ігор Невади. Але згодом дізнався, що це були хлопці з ФБР”.
Останньою краплею став інцидент у казино Golden Nugget. Отримавши черговий виграш у $10 000, Маркус попрямував до каси, але на півдорозі його зупинив усміхнений чоловік у дорогому костюмі, супроводжуваний охоронцями казино. Це був власник закладу. Він потиснув руку Маркусу, назвав його на ім’я й пояснив, що не може виплатити виграш, інакше змушений буде викликати поліцію.
У цей момент Річард Маркус зрозумів: з методом «Саванна» пора зав’язувати раз і назавжди.
Коли Річард Маркус вирішив покласти край своєму шахрайському минулому, виявилося, що полум’я азарту в його душі не згасає. Природу не обдуриш.
Тож, вийшовши на пенсію, він вирішив спрямувати свої знання на благо ігрової індустрії. Річард почав розповідати світу історії свого “темного минулого” в казино.
З 90-х років він видав три книги: автобіографічну “Американська рулетка”, “Найвеличніші афери казино” зі зразками шахрайства, а також “Брудний покер”, де детально описав усі трюки у світі покеру.
Ставши відомим як майстер обману, Маркус вирішив змінити сторону. Він почав консультувати казино, допомагаючи викривати хитрих шахраїв, які намагаються обдурити на великі суми.
З часом його стали запрошувати на телевізійні шоу, де він охоче ділився досвідом та говорив про нові тенденції, зокрема у світі онлайн-гемблінгу. Декілька років тому Маркус створив власний канал на YouTube, де публікує відео та лекції про різні схеми шахрайства.
Зараз це його головний заробіток. Що ж, це точно краще за тюремний строк, який йому колись загрожував, чи не так?
Скільки саме грошей Річард заробив завдяки своєму методу “Саванна”, точно невідомо. У книгах він не вказує суму. Проте експерти та професійні гравці вважають, що вона може перевищувати $25 мільйонів.
Його історія, яка закінчилася на позитивній ноті, є повчальною: можна роками жити за межею закону, ризикуючи потрапити до рук правосуддя. Але в якийсь момент доля посилає сигнали. Головне — їх помітити і вчасно зупинитися. Бо щасливчиків у світі небагато, а більшість закінчує за ґратами.